Бажаємо здоров'я

Медичне обслуговування дітей у закладі здійснюється на безоплатній основі штатними медичними працівниками.

Медичні працівники закладу здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства, моніторинг стану здоров’я та контроль виконання індивідуального плану щеплень та профілактичних медичних оглядів дітей, надання домедичної допомоги у невідкладному стані, інформування батьків або інших законних представників про стан дитини та організацію заходів для госпіталізації (у разі показань).

До основних обов’язків медичних працівників, які безпосередньо забезпечують медичний супровід в закладі дошкільної освіти, належить:

- моніторинг стану здоров’я, фізичного та нервово-психічного розвитку дітей, надання їм невідкладної медичної допомоги;

- здійснення контролю за своєчасністю проходження медичних оглядів, у тому числі поглиблених, організація виконання профілактичних та оздоровчих заходів, оцінка їх ефективності;

- здійснення контролю за організацією та якістю харчування, дотриманням раціонального режиму освітньої діяльності, навчального навантаження;

- медичний контроль за виконанням санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів;

- проведення санітарно-просвітницької роботи серед дітей, батьків або інших законних представників дитини та працівників закладу.

Скарлатина

СКАРЛАТИНА

Скарлатина — гостре антропонозне інфекційне захворювання групи стрептококових інфекцій, яке проявляється інтоксикацією, гнійним ураженням мигдаликів ротоглотки та характерним висипом.

На скарлатину найчастіше хворіють діти віком 1–9 років.

Збудник — бета-гемолітичний стрептокок групи А (Streptococcus pyogenes).

Джерело інфекції — хвора людина чи бактеріоносій.

Шлях передавання — повітряно-краплинний. Краплі формуються під час кашлю, чхання і навіть розмови хворого. Вони розлітаються на 0,5–1,5 м від інфікованої людини. «Вхідними воротами» інфекції є ротоглоткові мигдалики.

Захворюваність на скарлатину повсюдна, але у країнах з помірно холодним і вологим кліматом частіше. Кількість хворих збільшується восени і взимку.

Інкубаційний період недуги триває від 1 до 12 днів, частіше 2–7 днів.

У більшості випадків скарлатина починається раптово. Розвивається ангіна, на мигдалинах можливий біло-жовтий наліт. Язик спочатку має біле нашарування, але після 2-3 днів починає очищатися з кінчика і до 4-го дня стає яскраво-червоним, з виокремленими сосочками — так званий малиновий язик.

Зазвичай через добу після початку захворювання на шкірі хворого виникає характерний висип. На рожевому тлі видно дрібні цятки, яскраво-рожеві або червоні, нерідко вони сверблять.

Висип здебільшого в нижній частині живота, паховій зоні, на сідницях, внутрішніх поверхнях кінцівок. Він триває від 2 до 6 днів, потім блідне і покривається дрібними лусочками, а на кінцівках, особливо кистях і стопах, великими пластами. Що яскравішим і ряснішим був висип, то більше виражене лущення. У середньому лущення триває 2-3 тижні.

Попри загальне почервоніння обличчя, підборіддя і шкіра над верхньою губою залишаються блідими — утворюють так званий носогубний трикутник Філатова.

Ділянка суглобового згину набуває яскраво-червоного забарвлення, нерідко з невеликими крововиливами.

Захворювання може мати легкий, середній чи важкий перебіг.

За легкої форми симптоми інтоксикації організму слабо виражені, блювота відсутня, ангіна незначна (має катаральний характер). Висип типовий, інколи блідий.

Під час середньоважкої форми всі описані симптоми скарлатини виражені сильніше. Температура підвищується до 39 °С. Ускладнення зустрічаються частіше, ніж за легкої форми.

У разі важкої токсичної форми початок хвороби супроводжують висока температура, блювота, інколи діарея, виражені симптоми ураження центральної нервової системи. Можливі запаморочення, набряк мозку і навіть розвиток коми.

Скарлатина може мати небезпечні ускладнення, пов’язані з невчасним початком лікування та недотриманням рекомендацій лікаря: гнійний лімфаденіт, отит, мастоїдит, синусит, гломерулонефрит, ревматизм. Після одужання у людини виникає імунітет до скарлатини, як правило, стійкий, довічний.

Діагноз ґрунтується на епідеміологічних даних, характерній клінічній картині та лабораторних дослідженнях. Для лікування скарлатини лікар призначає курс антибіотиків.

Профілактика поширення хвороби полягає у ранньому виявленні та ізоляції джерела інфекції. Пацієнтам, хворим на скарлатину, слід перебувати в ізоляції до 24 годин після отримання першої дози антибіотика. Якщо антибіотик не призначався, ізоляція має тривати протягом 21 дня.

До загальних профілактичних заходів належать:

· харчування, багате на вітаміни;

· провітрювання та вологе прибирання приміщення, в якому перебувають діти і дорослі;

· дотримання особистої гігієни, регулярне миття рук з милом;

· загартовування та заняття спортом;

Гепатит А

ГЕПАТИТ А: ЯК ПЕРЕДАЄТЬСЯ, СИМПТОМИ ТА ПРОФІЛАКТИКА

Гепатит А — це спричинене вірусом гепатиту А захворювання, що вражає печінку. Його також називають хворобою Боткіна. Це захворювання може мати як легкий, так і важкий перебіг.

Основні факти

• Вірус гепатиту А (ВГА) передається внаслідок уживання забруднених харчів або води.
• Ризик інфікування ВГA пов’язаний з відсутністю безпечної води і поганими санітарією та гігієною (наприклад, брудні руки).
• ВГА гине через 5 хв кип’ятіння. За кімнатної температури в сухому середовищі він зберігається протягом тижня, у воді — від 3 до 10 місяців, у випорожненнях — до 30 діб.
• Майже всі інфіковані повністю одужують від ВГА, однак зрідка бувають випадки, коли інфіковані помирають від блискавичної форми ВГА.
• Після перенесеного захворювання на ВГА формується довічний імунітет.

Вірус гепатиту А передається:

- внаслідок вживання забруднених харчів або води, що можуть містити фекалії інфікованих людей;

- через недотримання особистої гігієни;

- у сім’ях, коли інфікована людина готує їжу для всіх членів сім’ї;

- також причиною інфікування можуть стати деякі види сексуальних стосунків.

Симптоми гепатиту А та інкубаційний період

Інкубаційний період ВГА (період з моменту інфікування до появи перших клінічних проявів) зазвичай триває 14–28 днів. Симптоми ВГА можуть бути як легкими, так і тяжкими.

Серед найпоширеніших симптомів:

• виражена загальна слабкість та підвищена втомлюваність;
• підвищення температури тіла;
• втрата апетиту;
• діарея;
• блювота;
• неприємні відчуття в животі;
• важкість у правому підребер’ї;
• потемніння сечі (до кольору пива);
• жовтяниця (пожовтіння склер та шкіри) — буває у 70% дорослих людей.

Проте не у всіх інфікованих проявляються всі ці симптоми.

Профілактика гепатиту А

1. Дотримуйтеся правил особистої гігієни: мийте руки з милом і теплою водою щонайменше протягом 20 секунд перед уживанням їжі, а також після кожного відвідування туалету.

2. Пийте лише кип’ячену воду: кип’ятити слід не менше 10 хв.

3. Добре мийте овочі, фрукти, зелень та ягоди перед уживанням.

4. Не займайтеся самолікуванням. Тільки лікар може діагностувати вірусний гепатит A і надати рекомендації щодо режиму та лікування.

Для профілактики інфікування ВГА існує безпечна та ефективна вакцина. Вона є рекомендованою, тобто не включеною до Національного календаря щеплень. Придбати її можна в аптеках. Важливо отримати щеплення проти гепатиту А дорослим, які працюють у закладах громадського харчування, на підприємствах харчової промисловості, водоочисних та каналізаційних спорудах.

Якщо ви помітили симптоми захворювання, одразу звертайтеся до сімейного лікаря!

Вітряна віспа

ВІТРЯНА ВІСПА

Вітряна віспа (вітрянка) — це високоінфекційне гостре вірусне захворювання, що переважно вражає дітей. Характеризується помірною загальною інтоксикацією і плямисто-папульно-верикульозним висипом на шкірі та слизових оболонках.

Причини вітряної віспи

Збудником є вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу (Varicella-zoster virus, VZV), або герпесвірус людини 3 типу (ГВЛ-3). Цей ДНК-вірус нестійкий поза організмом людини, швидко гине від дезінфекційних засобів, а також під дією температури понад 60 °С.

Основним джерелом інфекції є хворий на вітряну віспу. Хвора людина стає небезпечною для інших в останні 10 днів інкубаційного періоду і перші 5–7 діб з моменту появи висипу. Ще одним джерелом інфекції може бути хворий на оперізувальний герпес.

Шляхи передавання вітряної віспи

Механізм передавання збудника — краплинний. Незважаючи на слабку стійкість вірусів у довкіллі, доведено можливість їх поширення за межі кімнати, де перебуває хворий. Таким чином, імовірність зараження може поширюватися на всіх, хто перебуває у будівлі.

Не виключена можливість вертикального передавання збудників вітряної віспи від матері до плоду, що може спричинити вади розвитку, але це трапляється дуже рідко.

Вітряна віспа — типова дитяча інфекція. Новонароджені до двох місяців мають пасивний материнський імунітет. З трьох місяців вони стають сприйнятливими до інфекції.

Максимальна кількість тих, хто інфікується, припадає на вікову групу 2–4 роки. Дошкільнята становлять близько 80% тих, хто захворів. Для вітряної віспи характерна осінньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей під час відвідування дитячих садків і шкіл.

Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання бувають рідко.

Симптоми вітряної віспи

Інкубаційний період під час вітряної віспи триває від 11 до 21 дня, найчастіше близько 14 днів. Характерні симптоми загальної інтоксикації: нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо. На такому тлі або й без будь-яких передвісників на шкірі з’являються висипання, що часто супроводжуються підвищенням температури тіла. Перші елементи висипу можуть з’явитися за нормальної температури тіла. Висипка локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. У разі інтенсивного висипу його елементи можна знайти на долонях та підошвах.

Після стадії плям і дрібної папули висип швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи пухирці. Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не дійшовши до стадії везикули. Останні мають круглу або овальну форму, різний розмір, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Якщо проколоти везикулу, то вона швидко спорожнюється завдяки своїй однокамерності. Окремі везикули мають пуповидні заглиблення, що пов’язано з початком розсмоктування їхнього вмісту.

Везикули швидко підсихають через 1–3 дні. На їхньому місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1–3 тижні. Висип під час вітряної віспи з’являється протягом кількох днів, тому для нього характерна поліморфність. На певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипки на різних стадіях розвитку.

У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з’являються й висипки на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої є пухирець. Енантема може випереджати висипання на шкірі.

Одночасно з підсиханням елементів висипу знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.

Перебіг вітряної віспи здебільшого легкий. Специфічні ускладнення (менінгоенцефаліт, пневмонія) трапляються рідко. Однак після перенесеної інфекції збудник, без будь-яких клінічних проявів, може роками зберігатися в організмі та провокувати у старшому віці інші захворювання — оперізувальний герпес, який можна розглядати як пізній рецидив.

Ускладнення можуть бути і внаслідок приєднання бактеріальної інфекції:

· запалення верхніх дихальних шляхів — ларинготрахеобронхіт, пневмонія;

· ураження нервової системи — енцефаліт, менінгоенцефаліт, мієліт, параліч лицьового нерва;

· бактеріальні ускладнення — бульозна стрептодермія, флегмона, абсцес, імпетиго, лімфаденіт, стоматит, кон’юнктивіт, кератит, сепсис;

· розлади внутрішніх органів.

У 1 із 50 випадків захворювання на вітряну віспу бувають ускладнення, серед яких найбільш тяжкими є пневмонія та енцефаліт. Частота енцефаліту, який переважно проявляється церебральною атаксією, становить близько 1 на 4 000 випадків вітряної віспи.

Лікування вітряної віспи

Вітряну віспу та оперізувальний герпес розпізнають переважно на підставі клінічних та епідеміологічних даних. За потреби діагноз можна підтвердити за допомогою вірусологічного методу (виділення вірусу з везикул) і серологічних реакцій.

Лікування вітряної віспи полягає у дотриманні постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобіганні вторинній інфекції. Рот треба полоскати дезінфекційним засобом. За показаннями застосовують симптоматичні засоби: анальгетики, жарознижувальні, здійснюють детоксикацію. У разі тяжких форм недуги та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики.

Після одужання рекомендують провести період реконвалесценції (10–14 днів) удома. Вітряна віспа частково знижує імунітет, у зв’язку з чим можливий розвиток захворювань бактеріальної природи.

Профілактика вітряної віспи

Відповідно до розділу ІІІ «Рекомендовані щеплення» наказу МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів (із змінами, внесеними наказами МОЗ від 11.08.2014 № 551, від 26.09.2016 № 996, від 18.05.2018 № 947, від 23.04.2019 № 958) з метою профілактики вітряної віспи насамперед вакцинують такі групи:

· здорові діти, які досягли 12-місячного віку і не хворіли на вітряну віспу;

· діти під час вступу до дитячого дошкільного закладу та школи, які раніше не хворіли на вітряну віспу;

· працівники охорони здоров’я та освіти, які мають високий ризик інфікування і не хворіли на вітряну віспу.

Ротавірусна інфекція

ХВОРОБА БРУДНИХ РУК: РОТАВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ

Ротавірусна інфекція — одна з форм гострої кишкової інфекції, збудником якої є ротавірус людини. Здебільшого виникає в холодну пору року, переважно з листопада до квітня. Ротавірус є найбільш поширеною причиною діареї в дітей віком від 6 місяців до 4–5 років у всьому світі.

Захворіти можуть і дорослі. У них захворювання зазвичай протікає в легкій формі з менш вираженими симптомами. До того ж, це захворювання може мати епідемічний характер.

Інкубаційний період триває до 5 діб (в середньому — 2–3 доби).

Ротавірус призводить до гострого запалення в шлунку та кишечнику, що може стати причиною болю та бурчання в животі, сильної діареї з водянисто-пінистими випорожненнями яскраво-жовтого кольору, блювоти, лихоманки, і навіть зневоднення в немовлят, маленьких дітей і рідше у дорослих.

Джерело ротавірусів — хвора людина. Передавання відбувається контактно-побутовим шляхом — під час контакту з поверхнями чи предметами, що могли бути забруднені фекаліями, як-то іграшки, меблі, одяг, підлога, або під час вживання в їжу інфікованих продуктів харчування.

Хоча фекально-оральний шлях передачі є найпоширенішим, інфікуватися ротавірусом можна також при будь-якому контакті з рідинами організму хворої людини, наприклад, під час чхання або контакту з дверними ручками чи іграшками, яких торкався хворий.

У фекаліях хворого ротавірус зберігаєтся до появи симптомів і до 10 днів після їх зникнення, а на поверхнях і предметах — кілька тижнів.

Симптоми захворювання: різке підвищення температури тіла, нудота, біль і бурчання в животі, блювання, сильний пронос, водянисто-пінисті випорожнення яскраво-жовтого кольору. Діарея може тривати від 5 до 7 днів.

Також захворювання може проявлятися як ГРВІ: нежить, почервоніння в горлі, біль при ковтанні, попри те, що це виключно кишкова інфекція й не має жодного стосунку до вірусів респіраторної групи. У дитини, яка контактувала з ротавірусом, симптоми можуть проявитися вже через 2 дні.

Негайно зверніться до лікаря, якщо у вашої дитини:

• · надмірна сонливість або надто тривалий сон;
• · часте блювання;
• · менше бажання пити рідину;
• · стул чорного кольору або в ньому є кров чи гній;
• · будь-яке підвищення температури тіла в дитини молодше 6 місяців;
• · висока температура тіла більше 24 годин у дитини старше 6 місяців.

Через блювоту та діарею вашій дитині може не хотітися їсти або пити. Це може призвести до зневоднення, а це небезпечно для життя.

Симптоми зневоднення:

• · занепокоєння;
• · плач без сліз;
• · невелике сечовипускання або сухі підгузки;
• · запаморочення;
• · сухість у роті та горлі;
• · сильна сонливість;
• · бліда шкіра;
• · запалі очі.

Дорослі часто мають схожі симптоми, але вони зазвичай менш виражені.

Лікування ротавірусної інфекції

Лікування гострої ротавірусної інфекції є неспецифічним і передбачає насамперед боротьбу із зневодненням. Щоб уникнути зневоднення організму, хворим рекомендується пити воду, а краще сольові розчини невеликими порціями не більше 50 мл кожні півгодини.

Якщо у хворих знижений апетит, то не варто насильно змушувати їх їсти.

Їжу необхідно вживати невеликими порціями, щоби не спровокувати напад блювоти. Не можна вживати в їжу молочні продукти, оскільки вони є сприйнятливим середовищем для поширення хвороботворних бактерій. Уникайте солодкої або жирної їжі, а також солодких соків, оскільки вони можуть посилити діарею.

Профілактика ротавірусної інфекції

Основними методами профілактики ротавірусної інфекції є вакцинація та дотримання правил особистої гігієни. Вакцина захищає від ротавірусних гастроентеритів і розвитку тяжких форм захворювання.

Для забезпечення раннього захисту від інфекції достатньо дві або три дози, відповідно до інструкції зареєстрованих в Україні вакцин.

Вакцину для профілактики ротавірусної інфекції випускають у формі суспензії для перорального застосування. Особливих застережень для щеплення від ротавірусної інфекції немає. Вакцину проти цієї інфекції можна поєднувати з іншими вакцинами, що включені до Календаря щеплень.

В Україні щеплення проти ротавірусної інфекції відносять до рекомендованих. Тобто вакцинуватися можна власним коштом.

Вакцинуватися потрібно у віці від 6 до 32 тижнів від народження. Першу дозу будь-якої вакцини варто ввести до того, як дитині виповниться 15 тижнів. Усі дози ротавірусної вакцини діти повинні отримати до того, як їм виповниться 8 місяців.

Вакцини для дітей старшого віку та дорослих немає. Саме тому щеплення рекомендують зробити вакцину в ранньому віці.

Неспецифічна профілактика полягає в дотриманні правил особистої гігієни (миття рук після відвідування туалету та громадських місць, перед їжею), а також правил обробки їжі і води.

Овочі та фрукти необхідно ретельно мити, а під час епідемічного періоду рекомендується обдавати їх окропом. Для пиття та приготування їжі варто використовувати тільки кип’ячену воду. Особливу увагу потрібно приділяти якості молочної продукції: не можна вживати продукти сумнівного походження і з вичерпаним терміном придатності.

Якщо ротавірусну інфекцію вже виявили, то люди, які доглядають за хворими, повинні після миття рук додатково обробляти їх антисептиком.

Перша долікарська допомога                                           при носовій кровотечі

Носова кровотеча - кровотеча з носа, що може виникнути внаслідок травми, високої температури, високого артеріального тиску чи при захворюваннях крові. Травматична кровотеча виникає через колупання у носі, потрапляння до носу стороннього предмета або через перелами носових кісток.

При носовій кровотечі необхідно посадити дитину біля вмивальника. При цьому вона має трохи нахилити голову вперед і дихати ротом.

Не слід закидати голову, оскільки це пришвидшить зупинку кровотечі, а після     заковтування крові може спричинити блювання.

Необхідно слідкувати за тим, щоб дитина не сякалася та не затискала ніс.

Щоб зупинити кров, слід зробити марлевий чи ватний тампон, змочити його   3%- ним розчином перекису водню або холодною водою. Після цього ввести тампон у ніздрю.

Слід пересвідчитися , що кров не потрапляє до носоглотки. Для цього можна попросити дитину кілька разів сплюнути слину, подивитися , чи вона не офарбована кров’ю. Можна також заглянути дитині до рота.

Через 10-20 хвилин тампон треба акуратно прибрати, перед цим змочивши його холодною водою за допомогою піпетки.

Після припинення кровотечі слід проконтролювати, аби дитина не сильно втягувала носом повітря та не сякалася протягом кількох годин.

Носова кровотеча може виникнути через сухість слизової оболонки. Тому необхідно простежити за достатньою вологістю повітря у приміщенні де перебуває дитина. Якщо повітря сухе, можна увімкнути зволожувач повітря чи повісити вологе простирадло. Можна також змазати ніс дитини зсередини вазеліном.

У більшості випадків носова кровотеча у дітей минає самостійно. Якщо ж носова кровотеча у дітей сильна і триває більше 10 хвилин, необхідно викликати швидку допомогу.

Перша долікарська допомога                                                      при пораненнях

Рани – це пошкодження тканин, спричинені механічним впливом, що супроводжується порушенням цілісності шкіряних покривів та слизових оболонок. Залежно від типу травми та предмета, яким завдано  поранення, розрізняють різані, колоті, рублені рани тощо.

Дрібні поверхневі рани зазвичай супроводжуються капілярною кровотечею, яка зупиняється самостійно чи після накладання щільної пов’язки. Глибокі рани можуть спричинити інтенсивну кровотечу ( венозну чи артеріальну ), що загрожує життю потерпілого.

Перебіг раневого процесу залежить від типу і розміру рани, локалізації та ступеня її інфікування. При незначному інфікуванні рана може загоїтися шляхом первинного натягу. Через 1-2 доби зменшуються больові відчуття. Через 3-4 доби зникають набряк і почервоніння шкірних покривів навколо рани. У разі розвитку запального процесу посилюється біль, з’являється набряк та почервоніння шкірних покривів навколо рани, у потерпілого може підвищитись температура.

Будь яке пошкодження шкірних покривів може зумовити розвиток запального процесу, а також правця. Тому навіть найдрібнішу рану необхідно обробляти антисептичними засобами.

Щоб попередити інфікування, дрібні рани слід обробити, виконавши такі дії:

·       за необхідності звільнити поранену ділянку від одягу;

·       ретельно вимити руки водою з милом, одягнути одноразові гумові рукавички;

·       промити рану 3% - ним розчином перекису водню чи мірамістином; якщо рана неглибока, але забруднена, бажано промити її теплою водою з милом;

·       обробити краї рани 2%-ним спиртовим розчином брильянтового зеленого чи 5%-ним спиртовим розчином йоду;

·       заклеїти оброблену рану бактерицидним лейкопластиром чи накласти антисептичну пов’язку (необхідно слідкувати, щоб ця пов’язка не забруднювалась і не промокала ).

Якщо під час оброблення дрібної рани поновилася кровотеча, слід знову накласти щільну пов’язку, допоки кровотеча не зупиниться. Змінювати її лише за необхідності: у разі її намокання чи забруднення.

Не варто самостійно обробляти рани з високим ризиком інфікування (наприклад, забруднені садни, глибокі колоті рани тощо). Варто звернутися до медичного закладу, де проведуть правильне та безпечне оброблення рани.

Дрібні садни можна обробити за допомогою пов’язок з рідкими антисептиками (фурациліном, йодопіроном, хлоргексидином тощо) чи маззю на основі полі етиленгліколю.

Мазі з антибіотиками не слід використовувати для оброблення глибоких ран, оскільки це порушує відтік вмісту рани.

Концентровані дезінфікуючі засоби можна використовувати лише для знезараження непошкодженої шкіри навколо рани. Оскільки такі речовини найчастіше містять йод, це може спричинити алергічну реакцію.

Медична маска

Миття рук

Дифтерія

Зброя проти вірусу

Коронавірус